12109dc1     

Винниченко Владимир - Чорна Пантера I Бiлий Медвiдь (На Украинском Языке)



Володимир Винниченко
Чорна пантера i бiлий медвiдь
П' са на чотири дiї
Для украинских литер использованы обозначения:
E, e - "э оборотное" большое и маленькое
I, i - "i с двумя точками" большое и маленькое
I,i (укр) I,i (лат)
(E,e,I,i - коды 45H,65H,49H,69H)
ДIЙОВI ОСОБИ
Корнiй Каневич (Бiлий Медвiдь) - митець.
Ганна Семенiвна - його мати.
Рита (Чорна Пантера) - його жiнка.
Снiжинка.
Мулен - критик, журналiст.
Янсон
Мiгуелес
Блек
Кардинал
Сафо
Лемонь 
Мiмi
Штiф
Лiкар.
Пожильцi з будинку, публiка, музики i гарсони в кафе.
ДIЯ ПЕРША
Велике атель ; в лiвiй стiнi ззаду - дверi в кiмнату Рити. Задня стiна
- скляна, в нiй дверi на спiльну веранду: скло матове на зрiст людини.
Трохи далi дверi в коридор. Понад лiвою стiною широка канапа, посерединi
стiл для їжi. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завiшене бiлим,
полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно фiгуру жiнки,
схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стiнах не видно малюнкiв,
тiльки рисунки вуглем або олiвцем.
В атель  Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим лицем
i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з
заклопотаною цiкавiстю непомiтно загляда  туди. В розчиненi дверi далеко
видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче
балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на
нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопотливо пора тьс
Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi
спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними
вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких
оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши,
Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.
Зараз же за нею входить в атель  Корнiй. Великий, трохи незграбний,
мiшкуватий, ма  довге пишне бiле волосся, як грива, лице схожее на лице
Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено, обома
руками розчiсу  волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по
атель , поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiда  на канапу. Через якусь
хвилину входить Рита з веранди.
Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами,
розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.
Рита (щiльно й з жадiбним задоволенням вдивляючись в Корнiя,
пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нiю? Чого ти
так раптово втiк? Га?
Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсiм не
втiк... Я втiк? От ма ш...
Вiн ма  звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа,
то поводить плечима, а особливо, як схвильований.
Нате вам, я втiк... Ха! От  сть...
Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месь  Мулен навiть сказав, що
ти побiг з таким виглядом, що так i зда ться, як вибiжить бiлий медвiдь з
ломакою в руках.
Корнiй (встаючи). Месь  Мулен - дурень, от i все... Месь  Мулен!
Подума ш...
Рита (з лукаво-радiсною непомiтною усмiшкою). Ну, месь  Мулен не
дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто. Месь  Мулен - перш
усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так
одрекламу , що...
Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно
дивитись, як... (Спиня  себе). А! Дай менi спокiй... I вже. Ма ш...
Критик, як же... А, дай менi спокiй...
Рита (обережно, лукаво). Ти ревну ш?
Корнiй. Na, ма ш... От  сть



Назад